четверг, 24 марта 2011 г.

ЄДИНА І НЕПОВТОРНА

Статься, которую обещала опубликовать. Моя робота.

ЄДИНА І НЕПОВТОРНА…
Українська мова є невіддільною ознакою самої нації, одним із найістотніших чинників її самовиявлення і світосприйняття, важливим показником її життєдіяльності й духовності. На даному етапі розвитку культури, мені здається, що люди потроху починають забувати, що наша державна мова - українська, і продовжують впевнено вживати російську, хоча в багатьох випадках нею не володіють. Чому таке відбувається? Люди просто виявляють зневагу до рідної країни, але чому? Це напряму заважає розвитку сучасної культури. Я, звичайно, розумію, що наша країна багата на жителів різних національностей, але хіба це якось впливає на вибір мови. Невже всі позабували, що ми - громадяни України? Представники сучасної молоді часто соромляться розмовляти українською мовою, дотримуватись традицій нашого народу, що у багатьох випадках залежить від їхньої сім'ї. В такому випадку, як можна говорити про розвиток культури, якщо ми не поважаємо рідну мову, а якщо не поважаємо мову - не поважаємо і рідну країну. У такої країни немає майбутнього.
Тому, однозначно мовна проблема в Україні існує. І створюють її чиновники, які не знають української мови — і знати її, на жаль, не хочуть. Вони ж так само не знають, як слід, і російської. А якщо чиновник не здатен вивчити ще одну мову, то який його розумовий рівень? Звичайні ж люди, зокрема українці, розуміють непогано не тільки російську, а й польську, сербську, інші слов’янські мови. І жодних проблем тут не виникає. Українців, виявляється, в цій державі, яка зветься Україна, меншість. То чи не перейменувати вже й державу? Ні, панове, нас, українців, в Україні абсолютна більшість, тільки влада поки що в руках тих чиновників, які Україну мають лише за територію для власної наживи. Вони, а не україномовні громадяни, й гальмують розвиток української економіки, бо їм це вигідно.
Не мова розколює країну, а політики, чиновники. І саме їхнє зневажливе ставлення до найбільших українських цінностей — мови, культури, національної гідності — породжує й живить розбрат у країні.
Також, можна навести приклад недавніми випадками щодо закриття шкіл. А саме україномовних шкіл. Навіть президент зацікавився цим питанням і хоче зрозуміти, чи це політика, чи є інші вагомі причини?
Україна є демократичною державою, і кожен може спілкуватися тією мовою, якою йому зручно. Ніхто не вправі забороняти цього ні в Донбасі, ні на Галичині. Ніхто в Тернополі чи Львові не поб’є пику тому, хто звернувся до нього російською. І я не думаю, що на сході і півдні України російськомовне населення відчуває який-небудь дискомфорт на мовному чи культурному ґрунті. Існують всі умови для задоволення його національно- культурних потреб. Повноцінно функціонують російські школи, культурні товариства. Зрештою, статус російської мови захищений статтею 10 Конституції України та іншими нормативно-правовими актами. То в чому ж справа? Хіба існує сьогодні гостра мовна проблема в Україні? Безперечно, ні! Це питання штучно роздмухується політичними силами .
Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ!

Комментариев нет:

Отправить комментарий